Форум » Північні породи та 5 група » ЦІКАВИНКИ ПРО ПОРОДУ » Ответить
ЦІКАВИНКИ ПРО ПОРОДУ
Олександр Я.: Створити цю тему мене спонукала поява на нашому Форумі знаного спеціаліста з породи чау-чау пані Олександри Береговенко! Радий її вітати! Щиро сподіваюсь, що Леся з задоволенням поділиться з учасниками та гостями Форуму інформацією про цю цікаву породу!
Ответов - 19
Любомира: Олександр Я. пишет: Дуже сподіваюсь, що Леся з задоволенням поділиться з учасниками та гостями Форуму інформацією про цю цікаву породу! було б супер ! дуже цікаво почути про цих собак. Те що я чула чи читала (мінімум ) - що цих собак вважають приближеними до божества , і на початку створення світу Бог дозволив їм лизнути крайчик неба ! Отому то в них сині язики . Я ще я чула, що біологи не можуть пояснити факт виникнення синього забарвлення язика, кажуть що в природі сині язики черед ссавців мають ще білі ведмеді. От тепер сваряться - чи можуть бути спільні предки у білих ведмедів та цих чудових собак ?! Олександра Береговенко - розвінчайте чи підтвердіть ці "міфи про чау-чау", будь-ласка !!!
ksufrankivsk: а я покажу колаж на тему Львів і Чау-Чау подарунок для So'Kvong
Sо'Kvong: Всім моя шана та вітання ! Дякую, за запрошення - для мене буде великим задоволенням поділитись з вами всім, що я знаю. Але дозвольте спочатку представитись : Береговенко Олександра Олександрівна ( друзі кличуть Сандра, Леся - як кому до вподоби) народжена 09.09.1977р. освіта вища : Львівський Університет ім. І Франка - "Фінанаси та кредит, банківська справа" друга : Лондонський Централ Бізнес Коледж - "Світові фінанси, банківська справа" живу все своє життя в славетному древньому місті Лева найблища родина в Тернополі, Стрию та Івано-Франківську працюю : приватний бізнес ПП "Посольство каменю" собаками займаюсь років 15, з них, професійно - 12 порода всього життя - чау-чау Керую приватним клубом чау-чау "Со'Квонг" ( близько сотні членів клубу - запрошуемо ! ) Веду пізнавальну безкоштовну школу для дітей " Дитина та Собака" в розробці проект : організація та створення "Всеукраїнського Обьєднання породників, суддів та любителів чау-чау " проект : Львівська Благодійна Організація по стерилізації та вакцинуванню безпритульних тварин, за підтримкою та сприянням голови м. Львова.
Sо'Kvong: Олександр Я. пишет: Створити цю тему мене спонукала поява на нашому Форумі знаного спеціаліста з породи чау-чау пані Олександри Береговенко! Радий її вітати! Щиро сподіваюсь, що Леся з задоволенням поділиться з учасниками та гостями Форуму інформацією про цю цікаву породу! Дякую, Олександре, за такий теплий відклик ! Прикладу всіх зусиль, щоб його виправдати ! І, користуючись нагодою, хочу висловити свою повагу !
Любомира: Sо'Kvong, приємно познайомитись ! Sо'Kvong пишет: Веду пізнавальну безкоштовну школу для дітей " Дитина та Собака" а я про Вас в ПЕС&Ко читала Sо'Kvong пишет: проект : Львівська Благодійна Організація по стерилізації та вакцинуванню безпритульних тварин молодці ! Бажаю успіхів у цій нелегкій, але такій потрібні ділянці роботи !
Sо'Kvong: Дякую, Любомира ! Написала для Вас трошки про чау....
Sо'Kvong: Я розкажу вам про Справжню ЧАУ - небесну собаку, яку тисячоліттями беріг Тібет, як свою коштовну таємницю та гордість. Нажаль, в наш час таку собаку зустріти можна лише одну на сотню, а можливо – одну на тисячу. Але в Китаї я бачила собак, яких не торкнулось професійна кінологія з її сучасним баченням краси. Повірьте - в ті миті я дійсно розуміла, кого саме в Піднебесній називали - Душею Вогнянного Дракона. Легенд про чау-чау напевно найбільше у Світі , більше ніж в інших порід. Справа в тому, що чау - одні з найдревніших собак, племінні книги яких тібетські монахи вели ще дві тисячі років тому. В горах Тібету та Манджурії чау була собакою-компаньйоном з багатьма цілями і призначенями. Так як їх розводили в далеких монастирях, то однією з головних призначень - був захист і охорона від всього ворожого, як тварин так і людей. Але монахи по своїй суті дуже стримані і лояльні, тому активна, відверта чи безпричинна агресія ніколи не закріплялась і не є характерною рисою справжнього чау. Чау - повинен бути витриманим охоронецем, який має свою території, визначену ним самим . В той же час, вони дуже не довірливі до чужих, тому на різко протягнуту руку можуть клацнути зубами, причому - без будь-якого попередження. З іншого боку, я ніколи не зустрічала чау, який би атакував людину чи собаку перший, без достатньо вагомих підстав. Як правило, їм навіть потрібний повторний напад чи неодноразові домагання, щоб накінець-то включився відповідна реакція. Щоправда, зупинити її вже важко... Історія з життя: в сусідів можуть виламувати двері, але мої пси піднімуть голову і гавкнуть тільки тоді, коли хтось впритул підійде до наших... Інше важливе призначення чау – бути „ єдиною ниткою, що пов’язує душу з земним тілом людини під час медитації та мандрівок небом ” В манускриптах часто малюють монаха в молитві, коло якого сидить рудий пес – чау. Третя специфіка створення породи - пес повинен бути правою рукою людини-мисливця. Є легенди, що з чау полювали на вовків, медведів та кабанів. Крім того, ріст "небесних псів" в ті часи досягав від метра і більше "від червоної землі до вогняних очей " - так описують чау в китайських літописах. А якщо додати неймовірний нюх ( чау - в десятці собачих лідерів ), смертельну впертість та настирливість, майже дурну безстрашність і все це вкрити товстезною шкірою і густою шерстю - вийде дійсно непереможний воїн. Ще одна із особливостей чау - кошачі лапи, з кігтями що втягуються і випускаються ! Короткий, коренастий формат, широка грудна клітка, широко поставленв і задні і передні лапи – все це дає змогу йому міцно стояти на землі, витримувати будь-які удари, видиратися на гори, скелі, і навіть невисокі дерева, мати неймовірну тяглову силу. Історії з життя : моя перша собака чау - Бася доводила мене до істерики, коли в азарті погоні за котом вилазила на сусіднє, злегка похиле дерево, метрів на два-два з половиною ! Вилазила легко, а от злазити не любила - просто зіскакувала ! ... А дуже специфічна будова задніх лап, дозволяє практично без особливих витрат сил йти по глибокому снігу і гірській місцевості. Чау – надзвичайно витривала собака. Доречі, дух гір наклав свій відбиток і на особливості їжі чау. Це собаки з повільним обміном речовин і з максимально корисним використанням та акумулюванням енергії. Тому чау їсть в двічі менше, ніж друга собака її розміру. Досить перебірливі і абсолютно не схильні до переїдання. Про походження синього язика – є лише одна, науково виправдана терорія. В Монголії та південній Сибірі колись жив вимерлий голубив вовк, який і мав синій язик і дуже темну пігментацію. Крім того, доведено, що чау – собака рідкого, чисто вовчого походження, без домішків крові шакалів чи інших собачих предків. Тому, маємо великі підстави вважати, що чау-чау власне і є нащадком цих вимерлих вовків. До речі – цікава особливість : всім відомо, що чау не має запаху, точніше – не має собачого запаху. Так от, скоріш за все запах чау подібний до вовчого, бо я постійно стаю свідком того, що другі собаки при першій зустрічі з чау ведуть себе через мірно насторожено, довгий час принюхуються і помітно, що ніяк не можуть вирішити – втекти чи напасти. А от вовки завжди з легкістю приймали мою собаку, і вона, йшла до них, як до своїх. Розповім Вам ще один міф: Говорять, що чау їдять, тоб-то ніби чау для китайців – м’ясна собака. Насправді, це дійсно всього на всього міф. По-перше : в Китаї чау і тепер, а тим більше в давні часи коштує неймовірні гроші. Важко повірити, що хтось заплатить дві тисячі доларів за обід. Якщо на тисячу доларів може існувати ціла велика китайська сімя. По-друге : собак не їдять китайці, а для народів гір, звідки походить чау – це взагалі по-за культурою. Собак їдять корейці, де чау ніколи і не пахло... По-трете : з багатомільярдним населенням Китаю, де сотні раз за історію був тотальний голод, не дивно, що в певні життєві трагедії люди їли все: і тараканів, і щурів, і котів, і змій, і навіть мертвих людей ! В цей безкінечний список точно попадали і собаки.. Про кожну собаку можна написати книгу, про кожну породу можна створити багато книг, собакам людство століттями присвячує цілі бібліотеки !!!
Любомира: Sо'Kvong , дякую за розповідь ! Багато чого з вищевикладеного про чау я читала вперше ... Супер ! Sо'Kvong пишет: ніяк не можуть вирішити – втекти чи напасти до-речі, мої спостереженя - в парку гуляє рижа чаушка Умка. Наша банда біжить понюхатися (хтось новенький ?), а потім розвертається і йде геть. Чау Умка не стає до бійки, не починає гратися. Просто біжить по справах, чим збиває нашу отару з пантелику. Інші чужі пси як правило тікають, граються, гавкають, нападають - чау ж просто біжить по справах. Деколи наші собаки з чаушкою на доріжці розминаються з виразом морди - "Я тебе не бачу".
Sо'Kvong: Любомира пишет: до-речі, мої спостереженя - в парку гуляє рижа чаушка Умка. Наша банда біжить понюхатися (хтось новенький ?), а потім розвертається і йде геть. Чау Умка не стає до бійки, не починає гратися. Просто біжить по справах, чим збиває нашу отару з пантелику. Інші чужі пси як правило тікають, граються, гавкають, нападають - чау ж просто біжить по справах. Деколи наші собаки з чаушкою на доріжці розминаються з виразом морди - "Я тебе не бачу". Класика ! Навіть якби ви мені не назвали породу собаки, по Вашому опису чітко зрозуміло - ЦЕ СПРАВЖНЯ ЧАУ ! Власне цей момент в поведінці чау і її взаємоіснуванні з іншими собаками, завжди викликав в мене подив ! До того моменту, коли я вперше побачила, як чау спілкується з вовками. Практично кожне літо, я з собаками їздила в гори, в Люту - одне з найвисотніших і найзабутіших хуторів наших Карпат. Хати розкидані там дуже рідко. І гори зовсім дикі. От в таких умовах собака починає розкриватися і показувати свою сутність, свою душу. Я можу вам розказати багато надзвичайних оповідей, але не хочу забирати вашого часу. Розкажу лише про вовків. Місцеві мешканці щоночі закривають буди своїх собак на колодки. Сама будка знаходиться під ганком. На моє запитання: чому? Отримала відповідь : Бо вовки вночі знімають собак з ланцюгів... Вовків в нас багато, після заходу сонця далеко не відходіть ! Я усміхнулася - міській людині важко повірити в такого злого монстра-вовка... Наші гори дуже люблю, особливо ввечері. Тому часто брала собак і йшла на верхівку гори, віддати шану засинаючому сонцю. Вниз ми спускались вже затемно... Десь на третій день, я відчула , що хтось чи точніше щось тихо крадеться за нами вслід, на відстані сорока метрів. Я глянула на псів - вони мій найкращий показник небезпеки. Але собаки спокійно бігли поруч. Правда кобель підійшов блище, але це мене не здивувало - він дуже мамина дитина і завжди тримається моєї ноги. А от суця, Бася , поволі відходила, ніби випадково, все далі в сторону, або починала сильно віставати. А її окликнула - вона прибігла, але якась збентежена, захоплена, майже счаслива... Так само було на наступних два вечора, але коли Бася дозволила собі випасти з поля мого зору, я насварила її, і вона, опустивши голову пішла разом. Тоді те, що йшло за нами, почало само підходити блище. Скажу часно - я злякалася, зупинилась, обернулась і почала чекати.. Відчувши мій страх, Соломон насторожився, а Баська дивилась на мене здивовано, виляла хвостиком - мов що не так? чого боїшся? Через декілька хвилин я побачила першого вовка. Він спокійно вийшов метрів за двадцять зза кущів і став навпроти мене. Лівіше вийшла вовчиця, або молодий вовк... Дивні звірі - гарні, сильні, величні, небезпечні.... Їх було двое - нас трое, тому я вирішила, ми сильніші !!! Я різко зробила два кроки вперед, на зустріч вовкам. Старий вовк не зрушив з місця, лише прищурив вуха. Молодий злегка присів і відступив на крок. А мої чау мене здивували : Слонь спокійно і розмірено дальше нюхав траву, а Баська галопом побігла до вовків, ніби отримавши команду "Гуляй"... Я злакалась - за мить вовки б мали напасти ! Але вони навіть не повернули голови в її сторону - вперто дивились тільки на мене!!! Я покликала Баську - але вона зробила вигляд, що раптом оглухла, і далі весело йшла до вовків. Мій людський страх за своє життя, переміг страх за мою собаку, і я кинулась за нею навздогін! Звичайно, вовки розвернулись і побігли в найблищий ліс. А Баська добавила швидкості, щоб їх наздігнати. Тоді вже я гаркнула на неї з такою силою, що пішло аж ехо. Вовки вмить розчинилися, в моеї суці знову зявився слух і виховання, а кобель округлив очі " І чого б то я так кричав ?!!" ... З того часу, ми перестали підвечір гуляти в горах - ходили лише недалеко від будиночку. Та я вже до кінця мала постійні сварки з собаками - Баська щовечора намагалась тихенько зникнути. Слонь робив квадратну морду і гонорово йшов до вітру .... як найдалі від мене. Мої пси ніколи в житті не знали ні ошийника, ні повідка. Більше того, я навіть ніколи особливо за ними не наглядаю - знаю, що вони завжди в зоні мого погляду! А тут, їх як підмінили ! Останні дні, вовки почали підходити під самі вікна. Причомі не було жодної агресії ні з їх строни, ні зі сторони чау. В якийсь момент, Баська пропала на три години - для мене це був шок. Я закрила Солю в хаті, взяла ліхтарик і пішла її шукати. Знайшла щасливу і задоволену аж за річкою. І вона не хотіла до мене підходити !!!!!! Я зловила її за шкірку, присіла, почала читати мораль .... а коли підняла голову - з двох боків, на різній відстані стояли вовки. Трьох я бачила чітко, ще один-два були тіннями.... В мене на хвилину зупинилось серце ! Тиша була така, що здавалось, навіть річка зупинилась !... А Баська крутила хвостом і заглядувала мені щасливо в очі - такої радості я більше ніколи не бачила в неї ! Я піднялась, тримаючи чау між ногами. Вона легенько намагалась вирватись, але не настирно. В той момент, я зрозуміла - як тільки відпущу - втече. Але на руки взяти її я не могла - важка, тай я тоді буду зовсім безпорадна. Просто стояти - ситуацію не вирішувало. Тому я її відпустила, і помалу почала відходити до нашого будинку. Вовки не рухались, тільки один відійшов подалі ( видно той же молодий). Баська перебігала від мене до них. Я мовчки пішла до дому. Коли між мною і дикими звірами вже було метрів сорок, я зупинилась. і покликала собаку. Тихо, зовсім тихо, майже про себе.... Баська повернула голову в мою сторону, зробила пару кроків але дальше не йшла. Тоді я піднялась на сходи, випустила з хати Соломона, сіла, обняла його за шию, і знов покликала Баську. Вона підбігла, весело підстрибуючи. Я відкрила двері, зайшла всередину і мовчки стала чекати... Десь зліва, на межі світла ліхтаря, зявився перший вовк. Потім тінь зправа. Слонь ліг в мене під ногами... А Баська пропала….разом з нею пропали і тіні… Ми чекали довго, ніч здалася безкінечною і дуже холодною. Я розпалила камін, пес ліг в мене біля ніг і так ми заснули… Сонце зявилось різко, небо було синє-синє. Я проснулась від сильного холоду, з одного боку спав Соломон, а з другого…. моя Баська. ….. Того дня ми поїхали до Львова. Це була остання подорож моєї суці в Люту. На наступні роки я вже її не брала. А після того, ми їздили в Тисовець, в Славськ, але я вже завжди брала з собою повідок…
ksufrankivsk: Sо'Kvong неначе разом з тобою в лісі і горах побувала доповню фотками з карпат дорога на гору Люта
Sо'Kvong: Дякую - найкращі спогади !
Любомира: Sо'Kvong пишет: Я можу вам розказати багато надзвичайних оповідей, але не хочу забирати вашого часу не жалійте нас - розповідайте побільше !!! Почитала й здивувалася - цікаво, а щоб я робила в такій ситуації ? Я, мої собаки - навпроти вовки...
Sо'Kvong: Назвали його Лаєн. Великий красивий кобель чау з розкішною вогняною гривою. Його перші господарі - молода подружня пара - взяли місячне цуценя і пів року не відпускали його з рук. Не любити його було неможливо - сила життя в ньому світилась наскрізь всіма барвами та розмаїттям. Але настав день, коли господиня зрозуміла, що їхня сім'я скоро збільшиться. І це був перший день, коли світ Лаєна змінився. Пройшло зовсім мало часу, господарі взяли восьмимісячне цуценя на повідок, запакували в дві валізи всі миски, гребінці, іграшки, чудове м’яке ліжечко, навіть улюблену величезну кісточку, яку він гриз останніх два дні і вишли з дому. Лаєн радісно махав хвостом. Ні, він розумів, що ці двері закриються перед ним вже назавжди, але він так щиро любив цих людей, що не міг, не допускав думки.... ...Його привели в будинок через дві вулиці. Він добре знав цю дорогу, бо не раз тут, за рогом перегавкувався з доберманом. І цей під’їзд він знав чудово - саме тут завжди сиділа велика біла кішка з порваним вухом - її запах і далі був на сходах... ...Двері відкрив дивний чоловік, напевно не дуже старий, але якийсь втомлений. Він взяв повідок і потягнув Лаєна в дім. Чау не зрушив з місця, але чоловік ласкаво його покликав і знову потягнув до себе. Тієї ж миті обірвалась нитка минулої долі, змінилось все - час, запахи, світло, кольори - Лаєн став іншим, ніби хтось вітром згасив полум'я свічки в глибині темних очей. ... Пройшло три роки. Проржавіла миска із зіпсутою водою стояла в кутку брудної обдертої кухні. Та Лаєну було байдуже – воду він любив пити з озера неподалік від дому. Господар підійшов до пса, щось пробубнів під ніс і вказав Лаєну на двері. На вулиці львівська сирість сперечалась з холодом. Сьогодні Лаєну щось не дуже хотілось іти під накрапаючий дощ, але шлунок також давав чути за себе, і тому час було відвідати всі «хлібні» місця. Лаєн пройшов повз білу кішку, яка вже встигла повернутися зі смітників. Дивно, але з того дня, як пес оселився в домі, вони проходили поряд ніби не помічаючи одне одного. Цуценяча скажена радість в намаганні догнати цей обдертий сіро-білий хвіст залишилась в далекому минулому.… Дійшовши до краю тротуару, Лаєн тихенько став коло якоїсь бабусі – і так само тихенько перейшов разом з нею дорогу. Лаєн старанно обходив людей та інших собак. За ці три роки він навчився бути невидимим, його мало хто помічав, він жив в своєму світі, цікавому та багатому, але який ніяк не повинен був пересікатися зі світом людей… Далі дорога вела між старі польські особняки до озера. Там, в одному з будинків, жила дівчина з двома такими ж чау, як і він. Ця дівчина щовечора залишала йому цілу миску смачної каші з м’ясом. Вона майже ніколи не говорила з ним, і Лаєну це дуже подобалось. Були дні, коли він навіть дозволяв їй погладити себе. Але її собак він не любив – своїм виглядом та домашнім запахом вони нагадували йому давно забуте життя. Це його дратувало, тому Лаєн найбільше радів, коли дівчина виходила до нього одна. Деколи, коли в нього було багато часу, вони мовчки йшли разом на озеро. Там, під старою вербою, дівчина сідала на землю і Лаєн часто лягав поруч. Це були єдині моменти в його житті, коли він дозволяв собі спати міцним, спокійним сном… Того вечора він вернувся додому пізніше ніж звичайно. Піднявшись на останній поверх, він раптом зупинився – завжди відчинені двері їх обшарпаного помешкання були інші - на них висів великий новесенький замок, який ще зберіг запах мазуту… Через два дні, ближче до ночі, Лаєн знайшов свого господаря серед поламаних лавок в сквері біля Привокзального базару. Цей сквер він добре знав – тай господар його тут частенько сидів зі своїми друзями. Господар потріпав Лаєна за загривок, і заснув далі. Пес покрутився навколо і влігся поруч… Так минула осінь та пів зими. Того року ще не було багато снігу, але господар Лаєна слаб на очах. Він часто пропадав на декілька днів, потім знову з’являвся в ще більш гіршому вигляді. В особливо холодні ночі, Лаєн грів його своїм тілом… Дівчина з двома чау десь переїхала, але вона ще дуже часто залишала йому щось смачненьке під вербою. Лаєн сумував за нею. І одного разу, коли він пробігав повз замерзле озеро, він побачив її, підбіг, радісно замахав хвостом, чого не пам’ятав з часів далекого минулого. Дівчина так само дуже зраділа, погладила його. Дала дві, ще теплі, котлети та вдягнула на шию повідок. Такий самий, який колись відрізав його перше життя від другого. Лаєн весь напружився – він зрозумів, що життя знов змінюється… і він не хотів більше ніяких змін! Але він довіряв цій людині, тому мовчки пішов за нею… Теплий чистий дім, веселі морди двох інших собак були якісь нереальні та чужі. Повна миска сиру, що явно стояла вже не одну годину, викликала настороженість та підозру. В його житті так не буває… Лаєн не хотів навіть сісти. Він простояв цілу ніч під дверима, так і не прилігши навіть на мить. Він невідривно дивився на двері і знав, що вони повинні колись відкритися… Зранку, дівчина вдягнула йому повідок і вивела на вулицю. Лаєн відразу пішов в ту сторону, якою вони прийшли сюди. Дівчина потягнула в іншу… Він все одно ще вірив їй, але вже зовсім не вірив в життя…. Пройшло двадцять днів. Лаєн лежав на чистенькій м’якій підстилці. Та йому вже було байдуже, де лежати. Він не хотів ні води, ні тим більше їсти. Він не спав, а просто лежав і тихенько-тихенько підскулював довгу монотонну пісню про втрачену свободу… Дівчина часто підходила до нього, ставала на коліна, довго гладила його, і плакала, але Лаєну було все одно… …. Коли в сквері, де на лавці дрімав його господар, дівчина зняла йому ошийник – Лаєн вперше за весь час вдихнув повними грудьми. Він підійшов до господаря, почав лизати його ноги. А звиклий удар подертим черевиком в бік, викликав лише бурю радості, як в дев’ятимісячного цуценяти… Через три дні, Лаєн знову зустрів свою lдівчину біля їхнього дерева на озері. Там вони довго сиділи поруч під старою вербою і слухали, як підспівує вітер… … А через день, кудись занадто спішилась машина…
кульбаба: Мало не плакала,чесне слово....І хто та дівчина я ,здається ,здогадалась...Бідний пес... Тільки одного не розумію- невже молоді господарі не могли знайти для собаки нормальний дім, з часом поцікавитись його долею?! А зрештою- діти набагато краще розвиваються в товаристві собак, МЕНШЕ(!!!) хворіють на алергію і астму-доведено наукою! Сумно,що так буває...
кульбаба: Пишіть ще,будь-ласка! Дуже цікаво Вас читати! Можете сміливо видавати оповідання- успіх гарантований! Дякую!
Sо'Kvong: кульбаба щира подяка за теплі слова!!!! але це оповідання написане власне тільки для вас. ------------------------------------------------- Цей випадок , був 10 років тому, і став для мене уроком на все життя ! Тут багато трагедії, в першу чергу тому, що люди дуже часто відносяться до цуценя, як до іграшки, яка з часом просто набридає і її викидають. ------------------------------------------------------------------------------------ Одна з важливих рис в чау - те що вони надзвичайно привязуються до свого господаря, неважливо, хороший він чи поганий. Собака взагалі дуже віддана людині, але в чау ця особливість гіпер розвинута. Я навіть вважаю це своєрідним недоліком породи - бо людина, що вирішила взяти чау повинна усвідомлювати - віддати собаку після статевого дозрівання ( 7-12 місяців) рівнозначно її смерті. Якщо навіть не фізичної, то моральної на всі 100%. За весь час існування нашого чау-клубу, ми мали лише пять випадків, коли по різних причинах було потрібно знайти собаці іншого господаря. І чотири з них закінчились трагічно.... Світова кінологічна практика має один з методів розведення - передавання племінних кобелів в оренду на пів-року чи інший термін. В такому разі, бідні собаки кочують світом від одного господаря до іншого десятки раз за життя, а закінчують свій вік на столі в ветеринара, десь після семи років. Це поширена практика для дуже багатьох порід, але в чау це рідкі випадки. Бо тільки одиниці собак здатні пережити це морально.... ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Нарахунок дітей - Ви абсолютно праві - собака для дитини величезний стимул в фізичному та моральному розвитку. Коли в мене народився син, він практично з народження мав сильну алергію, невідомо на що. В нашому домі було багато лікарів та педіатрів, і ніхто так і не міг нічим допомогти, поки майже в рік ми не дізналися що справа була в шкірній формі стафілококу, яку ми принесли з лікарні. Так от, як тільки якийсь черговий лікар, тільки відкривав рот, на тему, що в домі живуть дві собаки та кіт - одного мого погляду було достатньо, щоб його лекція обривалась на пів слові !!!!
ksufrankivsk: Sо'Kvong письменниці
Любомира: Sо'Kvong, давайте ще !!!!
Sо'Kvong: Любомира Міцно-міцно обнімаю !
полная версия страницы