Форум » ВІВЧАРКИ ТА СОБАКИ-ПАСТУХИ » Вітаємо усіх! Бернець FESTINA LENTE BONIFACY » Ответить
Вітаємо усіх! Бернець FESTINA LENTE BONIFACY
Bentli: Одного чудового дня, в одну чудову хвилину народився він, малюк-бернець, тепла маленька грудочка з собачим серцем. Гарячий язик матері пестив його, надавав сили і він, ще несвідомо, почав повзти і штовхатися серед своїх численних братиків-сестричок (сестер, правда, було лише дві). Щось невтримно вабило його, якийсь запах... запах материнського молока. Нарешті, тремтячи і смішно прицмокаючи, малюк почав жадібно смоктати. Теплі хвилі наповнювали його життям, він штовхався і м'яв лапами материнське вим'я допоки не наситився і лише тоді вдоволено зітхнув та заспокоївся. Сон зморив його... Відтепер перші тижні свого життя його роботою буде їсти та спати, а мати буде центром усього всесвіту. Малий спав. Що могло наснитися йому і чи могло наснитися взагалі? Чи дізнаємося про це колись? Він спав і не відчував, що поруч були люди. І не знав, що відтепер з людьми буде пов'язане усе його життя.
Bentli: Di Rotti , зараз буде ) а взагалі буду продовжувати як тільки буде вільний час
Bentli: Після денної прогулянки з братами в саду Малий відпочивав у вольері. Якщо можна назвати відпочинком штовханину та борюкання з іншими цуценятами. Взагалі жити було весело та цікаво. Це був окремий собачий світ, як на Малого, не такий вже й маленький. Адже у господарській зграї крім них було ще 14 собак. І ще скоро мав бути обід! О, це така смаччна, приємна та корисна штука, яку починаєш чекати зразу після сніданку! А пахне як! Аж слинки течуть... Ось і хазяйка кохана вже йде, а з нею... хто ж це? Малий підбіг ближче до сітки і принюхався. Запах був незнайомий, але не викликав занепокоєння. * * * Я стояв біля вольєру і спостерігав за цуценятами. З усього виводку лишилося близько половини, решта вже знайшли свої сім'ї. Ось троє найбільших стоять на задніх лапах, передніми сперлися на сітку і заливають навколишній простір життєстверджуючим гавкотом. Ще двійко зайняті у кутку один одним. І один малий, що підійшов спокійно та принюхується. А потім були " танці з бубном " у моєму виконанні ( несподівані голосні хлопки долонями, дзеленчання ключами тощо ). І знову, спостерігаючи, намотував круги навколо вольєру. М... мабуть все ж таки нехай буде оцей мовчазний і спокійний, для нашої сім'ї він краще підійде по своєму характеру. Звичайно є крупніші, костистіші і головатіші, але жити йому доведеться у квартирі, а я так не люблю голосного собачого гавкоту у хаті! Малий, а ну ходи сюди, познайомимося ближче ) Таааак, зуби...яйки...хвіст без заломів...грижі не має... Ще трохи погуляли на повідку і без нього, подивився рухи. Ну що ж, непогано! Прислухався до своїх відчуттів... Добре, Малий ліг мені на серце )))
Bentli:
Bentli:
Di Rotti: Bentli пишет: І ще скоро мав бути обід! О, це така смаччна, приємна та корисна штука, яку починаєш чекати зразу після сніданку!
Bentli: О, є трохи часу ) м... на чому зупинився? ага! Та обіду для Малого не було, попереду чекала дорога. Замість обіду Наталка вирішила перетворити свинтуса грандіозуса ( дуріли ж на березневому болоті перед моїм приїздом) у кавайну няшку. Довелося лізти у ванну. Миття, розчісування та сушку Малий переніс як істинний стоїк, але без задоволення. Максим любязно запропонував підвезти нас до ж/д вокзалу, і ось ми на місці, ще й маємо в запасі 15 хвилин щоб спокійно знайти свій вагон та здійснити посадку. Вокзал мільйонного міста зустрів Малого тисячами людей, сотнями машин, бурхливим морем рухів, кольорів, звуків та запахів. Він знав тільки свій маленький щасливий закуток життя, і ураган нової інформації миттєво перевантажив непідготовлений собачий мозок. Упершись в асфальт, широко розставивши ноги собача лише крутило на всі боки головою. Малий, одним словом, завис. Спочатку я вирішив, нехай постоїть кілька хвилин і призвичаїться. Потім хвилин десять гарячково шукав кнопку RESET, щоб перегрузити його. Не знайшов. Тут і час почав підпирати. Довелося хапати 20 кг волохатого щастя на руки, а руки брати в ноги і бігом-бігом-бігом шукати свій поїзд. І тут хтось міцно хапає мене за рукав. Виявилося чолов'яга приемної зовнішньості. -О, да это же у вас бернский зенненхунд! У меня точно такой же, только ему год уже. Умнейшая собака! Мы все так довольны, и я, и жена, и дочка. А красавец какой! Вот посмотрите, щас найду фотки на телефоне. Я мило посміхався (як мені здавалося), кивав головою та вибирав місце, куди ж його краще вдарити, щоб вирубити одним ударом (для економії часу, який катастрофічно тікав, бо ж поїзд не чекатиме!). Але навіть на один удар часу вже не вистачало і я просто рвонув уперед. Пасажири відскакували від мене, як збиті кеглі, всі оббризкані милом, в якому я був. Що вони промене думали, і що думав промене чолов'яга, що залишився стояти з відкритим ротом, було несуттєво, бо ми в останній момент встигли таки на поїзд!!!
ИГРУШКА: Bentli
шуршик: А дальше ?
Bentli: В дорозі клопоту з цуценям не було. Люди в купе попалися доброзичливі. Малий був ну дууууже чемним, практично добу проспав на підстилці під лавкою. Правда від буса до квартири його знову довелося нести. Переступивши поріг, побачив своїх дівчат, що чекали нас з нетерпінням. І як тільки спустив малого з рук, він одразу, ні на мить не затримавшись біля мене (абидна да? понимаеш... таскал на руках всю дорогу, а он даже спасиба не сказал) побіг до них, скажено крутячи хвостом, і почав лизати руки...
Bentli: зараз попробую вставити маленьке відео, ніколи раніше не пробував... це вже майже місяць по приїзді
Bentli:
Bentli: хе-хе, вийшло )))
Bentli: Взагалі то Малий мав вже ім'я. Він другого приплоду, тому на Б. Боніфацій, що означає " благая доля". Але мої захотіли придумати домашнє ім'я. Доообре, про мене хоч горшком нехай називають, тільки у піч не саджають. Перше ім'я (чесно не пам'ятаю яке!) протрималося три дні. Не сподобалося їм. Друге трохи довше. Знову не те. І пішло-поїхало! Малий став таким собі полігоном для випробовування клИчок. Під кінець третього тижня моє далеко не ангельське терпіння нарешті урвалося і я сказав: "Так!!! Як зараз скажете так і буде!". Вислухавши, "а тепер поясни, будь-ласка, чому не можна ще почекати?", я обернувся і мовчки, гордо ступаючи, як кінь до мочари, пішов геть. З малим ми гуляли біля свого будинку і місцеві двортер'єри завжди крутилися неподалік. Хтось з наших сказав: "Дивіться, а він проти дворянок, як бентлі ("бентля" казав син у чотири роки) проти жигулів." - Усьо! Кінець вакханалії невизначеності та бєспрєдєлу тимчасових імен. Нехай так і буде! А скорочено Бен. - Та що це за кличка така Бен! Це так банально! - А не треба було називати! Самі придумали! - А може нехай буде Берні? - Ну нехай буде Берні. Бен, до мене!.. Отак Малий і став (нас у сім'ї п'ятеро) Беном, Бенкою, Бенюхою, БенЮшкою і навіть БЕнуffкою (є в нас одна десятикласниця, у якої в голові салат із аніме, приправлений "Вконтакті").
Di Rotti: Цікаво, а далі ??? Всі форумчани з задоволенням читають Ваше оповіданнячко
Bentli: Di Rotti дякую за увагу
Bentli: А далі як і в усіх, хто завів собаку. Ви ж знаєте ) їсти-гуляти-спати, їсти-гуляти-спати, їсти-гуляти-спати, клопоти, радість спілкування. Усі всіх люблять, ми його, а він нас ) Деколи непевність, чи все робиться правильно? Він ріс і радував нас.
Bentli: Поступово, все більше і більше Бенюха пізнавав навколишній світ. Ми багато гуляли. А гуляти в нас є де )
Bentli:
Bentli:
Bentli:
полная версия страницы